---

   Спортсменом 2003 року на Буковині, як і очікувалося, став кіцманський бігун Іван Гешко. Крім кількох яскравих перемог на етапах світового Гран-прі, вихованець Георгія Миронюка, нагадаємо, першим зі Східної Європи виборов медаль чемпіонату світу на дистанції 1500 м.

Цікаво, що автора світової “бронзової” сенсації на перше місце у своїх анкетах поставили не лише майже всі рядові респонденти-читачі “МБ”, а й більшість фахівців, у тому числі деякі тренери, чиї підопічні теж мали поважні міжнародні здобутки у сезоні-2003 і, відповідно, претендували на лідерство у нашій “народній десятці”.

За підсумками минулого року кіцманчанин отримав ще один неофіційний титул – лицар №1 вітчизняної “королеви спорту”. “Український Іван Грозний” (як ще називають Гешка) розташувався на найвищій серед співвітчизників-легкоатлетів позиції у світовому чоловічому рейтингу.

– Кажуть, якщо загадати бажання у новорічну ніч, воно обов’язково здійсниться. Може, цю сенсаційну “бронзу” ти саме таким чином й загадав собі?
– Рік тому я загадував потрапити на чемпіонат світу. І щоби Бог дав здоров’я мені та моїм близьким. Про медаль на чемпіонаті світу я навіть не думав, тому що вважав це просто нереальним.

– Минулий рік доволі “круто” змінив твоє життя...
– Поки що не дуже відчуваю “крутих” змін. Хіба що життя стало більш насиченим. Більше було поїздок на змагання (лише на міжнародному рівні мав зо тридцять стартів). Після чемпіонату світу в цейтнот загнали журналісти. Чи не щодня дзвонили з різних видань. Я вже збився було, кому інтерв’ю давав. Раніше стежив за кожною публікацією. А тут частіше знайомі повідомляли, що бачили матеріал про мене в такій-то газеті або в такому-то журналі. Хотів би зібрати усі ці публікації, але то справа, мабуть, нереальна. Хоча деякі видання приємно дивували, надсилаючи мені поштою примірник з моїм інтерв’ю.

– Пригадую, після чемпіонату в тебе поштою просили автограф колекціонери з різних країн...
– Днями був у Федерації легкої атлетики України. Там ціла купа листів на мою адресу з аналогічним проханням. З Голландії, Італії, Франції та інших країн. Тепер буду цілий тиждень відписуватися (сміється – прим. авт.).

– До першого місця у нашій “народній десятці” ти колись прагнув?
– Колись я мріяв просто потрапити до цієї десятки. Бо ж вона престижніша, ніж офіційна, адже тут лауреатів обирають не лише фахівці, а своєрідним референдумом. Коли почав потрапляти до числа лідерів у вашій десятці, вже захотілося побути й на першій позиції. І тепер, звісно, мені дуже приємно, що це стало реальністю. Тим більше у доволі багатому для буковинського спорту міжнародними успіхами сезоні. Я радий і за Тетяну Дорохову, яка привезла три командні медалі з чемпіонатів світу та Всесвітньої універсіади, і за Ольгу Панчук-Унгурян, яка виборола нагороди на чемпіонатах світу та Європи. Я їм щиро бажаю вже 2004 року відчути на собі атмосферу Олімпійських ігор. З Юрієм Омельченком, який свого часу був у призерах на легкоатлетичному чемпіонаті України, ми один за одного вболіваємо. Своїми виступами на чемпіонаті світу-2003 він теж подарував чимало приємних миттєвостей буковинським шанувальникам спорту. Особливо срібною нагородою на довгій дистанції. Конкуруючи з такими людьми, бути першим у рейтингу “МБ” особливо приємно. І я дякую всім, хто голосував за мене і вболівав протягом сезону.

– Маючи у своєму активі такі поважні досягнення, тепер, гадаю, у ході підготовки до Олімпіади-2004 вже не може повторитися ситуація минулих років, коли тобі, приміром, не було за що вирушити на навчально-тренувальні збори?
– Підготовка олімпійців – під контролем керівників держави. Нам виплачують державну стипендію. І я теж маю надію, що проблем з тими ж виїздами на збори в мене не буде. Як я готуватимусь до Афін? Зараз це залежить від погодних та фінансових умов. Поки що побував на зборі у Карпатах. А продовжили підготовку вдома. У нас у Кіцмані тепер велике свято – за стільки років, нарешті, заклали гумою той злощасний віраж. Щоправда, ми досі ще на пост-асфальтній ділянці, за звичкою, підстрибуємо (сміється – прим. авт.).

– Ви з Володимиром Коваликом можете Як вважаєш, у твого земляка з Кліводина Володимира Ковалика є реальні шанси вибороти олімпійську путівку?
– Він і цього року мав би їхати щонайменше на Кубок Європи і на Всесвітню універсіаду (бо на Всеукраїнській універсіаді був другим після мене, а я під час Всесвітньої змагався у Парижі на чемпіонаті світу). На жаль, його, як кажуть, трохи “бортанули”. Але Володимир все-таки покращив свій особистий рекорд на 800-метрівці. При тому, що лічені рази стартував на високому рівні. На мою думку, за належної підтримки і вдалого тренувального процесу йому цілком до снаги виконати олімпійський норматив (1.46,0), до якого він не дотягує трохи більше секунди. Мені дуже хочеться, щоби ми з ним поїхали разом до Афін. І, таким чином, остаточно підтвердили статус рідного Кліводина, як олімпійського селища – недаремно ж його так називають вже не один рік у легкоатлетичних колах.

– Коли востаннє ходив колядувати ще пам’ятаєш?
– А як же – минулого року на Маланку ходили з друзями колядувати. Мені дуже це подобається. Я ходив і буду ходити колядувати. У дитинстві робив це заради цукерок (сміється – прим. авт.), а тепер – для задоволення.