Тренер Гешка планував “прибрати” всіх, крім Ель Герружа
“Як на третьому місці опинився українець?!” – по-чорному заздрісно дивувалися російські коментатори телеканалу “Eurosport” після того, як Іван Гешко з Кіцманя Чернівецької області фантастичним фінішним спуртом першим серед представників Східної Європи виборов медаль чемпіонату світу на дистанції 1500 м.
“На фінішній прямій включив всі резерви”
– Я й сам досі не можу повірити, що зробив це, – зізнався в інтерв’ю “ВС” Іван. – За 150 метрів до фінішу я вже біг, здавалося, з останніх сил. Лідери віддалялися. На початку фінішної прямої я був шостим з доволі поважним відставанням від третього місця. Залишалася лише тоненька нитка надії на медаль. Діватися нікуди було – на заключних метрах дистанції я включив усі резерви, що були й не були. І все-таки виборов ту нагороду!
– Хоч ти цього сезону двічі оновлював рекорд України і не раз входив до числа призерів на етапах Гран-прі, напередодні чемпіонатом у тебе був лише восьмий результат сезона у світі, тож до числа фаворитів тебе зарахувати було важко. Якщо чесно, на медаль сподівався?
– Саме після тих успіхів на етапах Гран-прі я й зрозумів, що можу на рівні боротися з титулованими суперниками, яких донедавно сприймав, як ідолів. Але на медаль мало сподівався. Перед чемпіонатом поставив за мету пробитися до фіналу. Зважаючи на результати основних конкурентів, реально розраховував десь на 5-6 місце.
– Навіть враховуючи годинну різницю в часі з Парижем, твої нічні передстартові SMS-повідомлення були доволі пізними. Мучило безсоння?
– Дві ночі перед фіналом майже не спав. Далася взнаки перевтома після попереднього та півфінального забігів. Якогось надмірного хвилювання не було. Друзі (своїми звістками з дому) та колеги по збірній м’яко відволікали від думок про важливість цього старту і, певною мірою, додавали мені впевненості, за що я їм дуже вдячний. А особливо вдячний своєму наставнику
Георгію Георгійовичу Миронюку, який як ніхто вірив у мене.
Георгій Миронюк: “Це несподіванка для багатох, але не для мене”
Тренер “новоспеченого” бронзового призера чемпіонату світу – заслужений працівник фізичної культури і спорту України Георгій Миронюк – справді був готовим до цьоготакого успіху. Принаймні під час телефонної розмови через кілька хвилин після бронзового фінішу свого учня говорив про цю історичну для Буковини і всієї України подію доволі спокійно:
– Може, 3 місце Івана стала несподіванкою для багатьох, лише не для мене, – продовжив розмову Георгій Георгійович, послухавши деталі та технічні дані фінального забігу. – Чомусь я був впевнений, що медаль обов’язково буде. І навіть розраховував на “срібло”. Гадав, що крім Ель Геружа, решта суперників будуть “прибрані”. Але серед “неприбраних” виявився ще й француз Баала. Можливо, Іван трохи помилився, що задалеко відпустив лідерів. Щоправда, втриматися було справді важко, адже дуже швидким було передостаннє коло, і це, очевидно, пішло на користь не лише Ель Геружу, який саме довгим фінішем планував забезпечити собі “золото”, а й французу.
– Ви ж не маєте супутникової антени, звідки так оперативно дізналися про “бронзу” Гешка?
– Одразу після фінішу завгоспу нашої ДЮСШ Івану Павлюку подзвонив родич з Москви і сказав: “Ваш – третій”. А він одразу зателефонував мені.
Оскільки Георгій Георгійович очікував початку трансляції з Парижа по УТ-1, ми продовжили розмову другого дня.
– Іван, напевно, вже виходив на зв’язок?
– Зателефонував мені о третій ночі. Чого так пізно? Бо десь годину тривала прес-конференція. Потім призерів забрали на допінг-контроль. Він казав, що після такого бігу довго не міг здати допінг-пробу. Звісно, був дуже задовлений, що здобув медаль. Я й сам, коли подивився фінал у запису, усвідомив, що він зробив неймовірне.
Успіх учня переживав вдома “втемну”
– Кажуть, перед чемпіонатом ви ображалися на столичні мас-медіа…
– Бо вони після етапу “Голден ліги” у Цюриху передали, що, мовляв, Гешко здає позиції – був лишень дванадцятим. Вони ж не розібралися, чому так було. І не знали, що він біг під навантаженням. Перед Цюрихом ми зробили декілька жорстких тренувань. Зокрема, Іван пробіг по рекорду 6-кілометровий темповий біг – за 17 хвилин 35 секунд. Ще й незручна для нього тамтешня м’яка доріжка зіграла свою роль. Були й інші причини. Треба було перед чемпіонатом поякісніше харчуватися, але ніхто нам фінансово не допоміг, тож доводилося обходитися своїми силами. Так само не було за що наймати доброго масажиста. У нас же про такі потреби ніхто й чути не хоче. А медалі – подавай. За цих обставин, Іван досяг максимального результату.
– Спостерігаючи по телевізору за своїм вихованцем, не замислювалися про нереалізовану через дивну позицію Держкомспорту і бідність місцевого спорту можливість поїхати з ним на чемпіонат?
– Це мрія кожного тренера – пережити хоч раз там, на стадіоні, успіх свого учня. А то сидиш тут і “втемну” переживаєш.
– До речі, пульс під час трансляцій у вас підвищується сильно?
– Спеціально пульс не виміряв. Але думаю, що він був не меншим, ніж у Івана там (сміється – прим. авт.).
