---

   На Олімпійських іграх в Афінах Буковину представлятиме лише один спортсмен. Зате який! Івана Гешка керівники національної олімпійської команди називають одним з лідерів збірної. Якщо чотири роки тому в Сіднеї кіцманського бігуна “обкатували” на перспективу, то на свою другу Олімпіаду вихованець заслуженого працівника фізичної культури і спорту Георгія Миронюка, маючи в активі “бронзу” літнього та “срібло” зимового чемпіонатів світу, іде як один з реальних претендентів на медалі.

Проте, як не прикро констатувати, до світової еліти тепер вже чернівецький динамівець прорвався, як кажуть, не завдяки, а більше попри. Перед Олімпіадою-2000, на якій Іван так само єдиним виступав серед буковинців, на нього не було витрачено жодних цільових коштів. Тоді це мотивували тим, що він останньої миті “скочив до олімпійського потягу” – мовляв, не очікували такого. А ось чому після Сіднея на Гешка, як і на буковинську легку атлетику, загалом, коштів витрачалося так мизерно мало, зрозуміти дуже важко. Зрідка оплачувати якісь навчально-тренувальні збори йому почали лише після сенсаційного “бронзового” виступу на минулорічному чемпіонаті світу в Парижі. Але й після того прохолодне ставлення крайового спортивного керівництва до “королеви спорту” було помітне неозброєним оком (хоча на Олімпіаді наша легка атлетика була представлена сім разів: двічі бігунами Абрамом Кривошеєвим та Іваном Гешком і по одному разу – стрибунами у висоту Валентиною Козир (бронзова призерка), Сергієм Сенюковим та десятиборцем Павлом Тарновецьким). Чого вартує “справедливий” розподіл додаткових коштів наприкінці минулого року, коли 48 тисяч гривень спрямували на стрільбу з лука, 10 тисяч – на велоспорт, а легкій атлетиці дісталося... 2000 – на екіпірування Гешкові.

Сам Іван теж констатує, що на Буковині його рідний вид спорту має, м’яко кажучи, слабку підтримку:

– Принаймні я не вдчув особливих зрушень на краще. Мене рятує президентська стипендія. Але ж щоби її заробити на один рік, потрібно виграти чемпіонат Європи або увійти до числа призерів на чемпіонаті світу чи Олімпіаді. А молодим спортсменам вийти на такий рівень без належної підтримки – майже неможливо.

– Торік ти зробив феноменальний скачок. Як думаєш, якби раніш почав частіше виїжджати на міжнародні старти, міг швидше піднятися на такий рівень результатів?
– Може, не на такий, але десь 3.34-3.35 я був готовий бігти ще у 2002 році. Але тоді були проблеми з виїздами.

– У свій час ти поїздив і “туристом” …
– Можливо, є й інші спортсмени, що могли б дорости до елітного рівня, якби їх більше возили по міжнародних стартах. Думаю, перспективним шанс треба давати. На Олімпіаді в Сіднеї, якби потрапив в інший забіг, де бігли на вищий результат, міг, вважаю, пробитися до півфіналу (Іван був десятим у другому попередньому забігу, зайняв загальне 31 місце і 11-те серед європейців – прим. авт.). Але все рівно ці поїздки “туристом” багато чого дали. Це великий досвід.

– Можливо, саме відсутність стартів не дозволяє піднятися вище і твоєму односельчанину Володимирові Ковалику?
– Йому точно не вистачає стартів. Зазвичай, він бере участь у 4-5 нормальних змаганнях в Україні і все. А кращі тренування, як відомо, – це змагання. Думаю, Володя цілком міг би виконати олімпійський норматив на 800-метрівці. Але для цього треба було частіше стартувати на поважних міжнародних турнірах.

– Цього року ти вже випробував різні тактичні варіанти…
– Раз на раз не приходиться – біжиш так, як біжиться. І тактику частіше доводиться підбирати вже по ходу, залежно від того, як складається забіг. Особисто я, мабуть, комфортніше почуваюся за рівного високого темпу, який “вбиває” коротких фінішерів.

– А яким, думаєш, буде розіграш медалей на “півторачці” в Афінах?
– Це одному Богу відомо. Одне можна сказати з впевненістю – на нагороди реально можуть претендувати бігунів 7-8, якщо не всі десять. Усе залежитиме від того, чий це день буде. І кому посміхнеться удача.

– Багатьох дивує, що ти продовжуєш готуватися до важливих стартів у рідному Кіцмані, а не десь за кордоном?
– У нас тут – нормальні природні умови. Недалеко від стадіону – екологічно чистий ліс. За пару років навіть дірку на біговій доріжці, нарешті, залатали. Обіцяють відремонтувати роздягальні, в які знімальна група телеканалу “Інтер” боялася зайти (під час зйомок фільму про Івана “Шлях до Олімпу” – прим. авт.). Сподіваюся, хоч до пекінської Олімпіади встигнуть (сміється – прим. авт.).

(У цей час Івану подзвонили на мобільний представники допінгової служби, які повідомили, що другого дня приїдуть брати допінг-пробу).
– Допінг-контроль часто доводиться проходити?
– Після багатьох міжнародних стартів. Плюс представники допінгової служби навідуються зненацька десь раз на місяць.

– Хто платить за допінг-пробу?
– Той, хто її проводить. Мені ж воно не треба.

– Квартиру, яку тобі виділили в Чернівцях після Нового року, встиг обжити?
– Ще не дійшли руки. Зате вже оформив квартирні документи, що теж справа непроста – чимало треба побігати різними інстаціями. Поки що далі живу з бабусею в Кіцмані. Тим більше, що чернівецька доріжка не дуже підходить мені для тренувань – занадто м'яка. А про переїзд буду думати після Олімпіади.

– Як тобі онова олімпійське екіпирування?
– Нічого особливого – форма як форма. Тепер нашу команду екіпірує “Diadora”. Мены здається, що адідасівське екіпирування було цікавішим.

– Українська команда часом не має наміру везти з собою свою кухню, як це роблять деякі країни?
– До Сіднея не везли, думаю, й тепер не будуть.

– Пригадую, іванофранківський штовхатель ядра Роман Вірастюк наробив галасу, коли віз з собою сало...
– Я сало з собою брати не буду (сміється – прим. авт.). І не зустрічав таких, хто зараз возив би з собою харчі на змагання.

– Ти вже не раз змагався у Греції. Як тобі тамтешня кухня?
– Мені подобається. Єдиний мінус – борщу немає (сміється – прим .авт.).

– День народження ти знову будеш святкувати далеко від рідної домівки.
– Я вже не пам'ятаю, коли востаннє був дома на день народження. Останнім часом частіше відзначав його десь в дорозі. А 25 “стукне” напередодні попередніх забігів, тож знову не до святкувань буде. Нічого, може з наступним ювілеєм пощастить більше (сміється – прим. авт.).

– А фінал на дистанції 1500 м співпав з Днем Незалежності…
– До фіналу ще потрапити треба. Зрозуміло, що постараюся виступити якнайкраще. Думаю, до високих місць будуть прагнути всі українські олімпійці, і не лише в день національного свята. Залишається побажати всім удачі!